Від початку злочинної агресії Російської Федерації проти України звучить клич російської пропаганди, що ця війна вигідна українському політичному керівництву. Мовляв, до 2019 року на ній наживався президент Петро Порошенко. А тепер на війні нібито заробляє президент Володимир Зеленський. Лише Владімір Путін, убивця, руки якого по лікоть у крові, брехун і лицемір, «білий і пухнастий», «мироносець», хоче закінчення війни. Після десяти років протистояння з Російською Федерацією вірити в ці жалюгідні, відірвані від реальності вигадки мали б лише «політично упереджені» і «розумово відсталі». Але ні, багато українців досі слухає казки кривавого Путіна і його хунвейбінів без честі і принципів. З ними ще й декілька нікчем, що опинились на чолі окремих держав.
І допоки в когось квітне сліпа віра в дурниці Кремля про мир, режим у Москві дедалі більше переорієнтовується на війну як джерело поповнення бюджету та зростання економіки. На війні тримається російське політичне керівництво, з війни живе велика частина російського суспільства. Їх не обходить смерть людей. Життя там взагалі не є цінністю. «Потужна» і багата на ресурси країна, найбільша й «передова» у світі, не здатна придумати нічого, крім бізнесу на крові і горі мирних людей. Так і «живуть» та іншим не дають.
Мир, який вбиває… Путіна
Як і кожен політичний діяч, президент Російської Федерації хоче мати успіхи. Проте в Путіна із цим не склалося. Він виглядає нікчемою, прикладом того, як не треба розпоряджатися ресурсами, багатством, людським потенціалом. Жалюгідний політичний курс Путіна і його оточення дає на фініші гіркі плоди. Не досягнення, а довгий стіл, за яким сидять родичі «героїв СВО» і дякують «прєзиденту», що він без причини вбиває їхніх синів, чоловіків, батьків, братів… Оскільки збудувати ефективну демократичну систему в Російській Федерації не зуміли і спроби припинили ще в момент розстрілу парламенту Єльциним, перед ними постав інший шлях – авторитаризму і прагматичної експлуатації всіх ресурсів, до яких вони здатні дотягнутися. Складовою цього є і війна.
У березні The Wall Street Journal опублікувала статтю «Для російської економіки мир становить загрозу» (For Russia’s Economy, Peace Poses a Threat). Уже в назві цього тексту більше рації і змісту, ніж у всіх зусиллях Дональда Трампа та його команди для встановлення миру в Україні. Поки Трамп плекав російські наративи й повертав Путіна до світової геополітики, легітимізував його криваві злочини, закінчення війни це ніяк не наближало. А у згаданому тексті речі названо своїми іменами. Мир і відсутність війни – загроза для російської економіки в теперішньому стані. Врешті, не лише для економіки. Для політичної еліти Російської Федерації, політичної системи, для влади й Путіна зокрема. Поки Трамп молов дурниці, що він розуміє друга Владіміра, Путін використав паузу для переозброєння, переміщення військ і планування нових наступальних операцій.
Тому не Трампа і його жалюгідні видавання бажаного за дійсне варто слухати. Не Путіна, який лицемірно бреше – як завжди. Мають значення цифри й економічні показники. Що ж із цифрами в Росії? Дедалі більше заводів там переводять на обслуговування війни. У дослідженні лондонського військово-дослідного інституту Royal United Services Institute (RUSI) фіксується, що на початок 2024 року на ОПК РФ працювало 4,5 млн людей. Серед них – студенти й іммігранти. Не зупиняли цей процес і після обрання Трампа президентом США та початку його імітацій, спрямованих на примирення України й Російської Федерації. Ще трохи і єдине, що продукуватимуть на болотах, будуть шахеди, зброя й «орки». Ніхто там не готується до миру. Їхні очі налиті кров’ю, горять війною і вбивствами. Питання лише в напрямках наступних хвиль агресії.
Процеси загальнодержавного масштабу відображаються і на рівні людей, ангажованості громадян Російської Федерації у війну. Причому в мишоловку, а водночас ще й до геєни огненної, росіяни лізуть самі та ледь не добровільно. Їхню «волю» і нестримне «бажання» визначають переважно не почуття патріотизму й ідеалістичні міркування – який ідеалізм в окупаційній війні імперіалістичного характеру. Усе просто і банально – ідеться про гроші. За підписання контракту передбачені виплати в декілька тисяч і навіть десятків тисяч доларів. Не важко вгадати дії чоловіка з Бурятії чи Дагестану, де місячні зарплати на рівні кількох сотень доларів. Нас дивують жорстокість і звірства російських солдатів, а в Росії їм видають за це премії й особисто нагороджує Путін.
Зазначене не виправдовує і навіть не цілком пояснює злочини російської армії в Україні, Сирії чи в будь-якій іншій точці світу. Проте ця статистика є важливим чинником для розуміння цінностей і світогляду населення Російської Федерації. Того, наскільки ми з ними різні. Їхня влада створила антилюдську систему, і це влаштовує населення. Агресію та вбивства держава живить там через відповідні інформаційні операції, виділяє на це гроші. Злочини російських солдатів благословляють перевертні в рясі, які нічого спільного з християнством не мають – ієрархи Московського патріархату. Люди століттями в ідеологічному полоні московського православ’я, де «авторитети» кажуть про покору владі і її непомильні дії. У їхній системі цінностей людина – ніщо, «гвинтик». Життя людей перетворили на пекло на землі без можливості забезпечення навіть нагальних потреб.
Це запускає відмінні механізми поведінки щодо того, на що очікує людина цивілізована. Патології і психологічні відхилення на рівні російського суспільства можна колекціонувати, а краще – вивчати медично. Вони вже описані представниками так званої «великої літератури», але світ не зрозумів. Між тим війна й агресія – це сутність і стан душі росіян. Їх не обходить життя людей. Головне – видаватися сильними. Це замкнуте коло, де брудне й отруйне джерело війни живить різні категорії населення. Путін не єдиний! Хоча перший у списку – без війни він нікчема. Війна хоча б дає простір для блефу й імітацій.
Левіафан – «двохсотий»
Є гарна метафора, нібито росіяни мають на своїй території всю таблицю Мєндєлєєва в корисних копалинах і рідкісних елементах. Є й не надто гарна дійсність, коли зазначене вище не стало запорукою побудови ефективної економіки й політичної системи, які працювали б на всіх громадян. Наявна там модель працює, але на Путіна й оточення лояльних до нього бізнесменів і політиків. Хоча збої трапляються. Так наші, на жаль, сусіди прийшли до актуальної дійсності. Коли реальний стан справ уже не задовольняє апетитів можновладців. Коли наближається смерть царя і нова смута, а він – нікчема. Тому й пішли росіяни звичним для себе шляхом і годувальницею назвали війну.
Для злочинного угруповання, яке в Росії називають «правітєльство» і «власть», війна стала головним джерелом наповнення бюджету. Щось наче війна годує війну. Ця система працює на вбивства і зло. Без запобіжників. Ставка на смерть, адже мир для Путіна небезпечний. Він не здатен бути лідером людей, які визнали над собою його владу, за мирних обставин. Він не здатен творити й будувати. Йому ввижається, що його недостатньо шанують, зневажають, і шлях до слави й омріяної величі він готовий вистелити трупами росіян. Тому період правління російського диктатора – це постійні війни: Чечня, Грузія, Сирія, Україна...
Через нездатність вирішувати стратегічні питання цивілізовано, на Росії раз по раз вдаються до війни як засобу. Віднедавна – і як до суті. З інструменту досягнення хворобливих мрій і фантазій політиків війну в Російській Федерації перетворили на засіб і спосіб виживання населення. Не здатні цивілізовано керувати підвладними їм активами, Путін і його оточення заробляють на війні, заробляють війною, що, мабуть, визначається й історично. На цьому ґрунтується стійкість Російської Федерації. Цей токсичний вузол мусить бути розрубаний.
Поки Дональд Трамп не має карт і продукує потік безглуздих дурниць, війна триває. Є не так багато варіантів її закінчення. Безпечний для цивілізованого світу – «задвохсотити» потворного Левіафана, що більш відомий, як Російська Федерація. На жаль, до цього досі не дозріли і продовжують заглядати Путіну в очі. Попри все зроблене, заявлене і заплановане режимом кремлівського аятоли.