Чи випурхне Гончаренко з політичного гнізда Порошенка?

Повномасштабна війна перевела українську політику в особливий режим функціонування. Але на тлі мінімальної політичної активності окремі персонажі змогли серйозно наростити свою медійну впізнаваність, залучаючи, зокрема, нові канали поширення інформації й порушуючи резонансні непрості теми. Одним з них є народний депутат фракції «Європейська Солідарність» Олексій Гончаренко.

Він уже давно медійно розкручена ексцентрична персона, яка активно присутня в медіапросторі. Його політична біографія суперечлива й неоднозначна, повна незвичних кульбітів і переходів. Але шукати святих у політиці – марна і невдячна справа. Куди цікавіше спостерігати за їхніми інтригами в боротьбі за симпатії виборця й аналізувати приховані мотиви тих чи інших вчинків.

У послужному списку Гончаренка є Партія зелених України, проросійська партія «Союз». Далі було членство в Партії регіонів і посада заступника голови Одеської обласної ради. У ті часи Гончаренко виступав проти «бандерівців» та за захист російської мови і культури в Одесі. Але 19 лютого 2014 року, після ескалації протистояння на Майдані, вийшов з «Партії регіонів» і залишив посаду першого заступника голови Одеської обласної ради. Проте це абсолютно не завадило його подальшій політичній кар’єрі. Уже в серпні Гончаренка обрали головою Одеської обласної ради. У листопаді 2014 року він став народним депутатом VII скликання по багатомандатному загальнодержавному округу від «Блоку Петра Порошенка». На позачергових парламентських виборах у липні 2019 року Гончаренко зумів перемогти кандидата від «Слуг народу» на окрузі №137 і знову потрапив до Верховної Ради, де приєднався до фракції «Європейська солідарність».

Після прощання з Партією регіонів зазнала змін публічна риторика Олексія Гончаренка. Політик почав транслювати проукраїнські тези, критикувати Кремль та активно підтримувати курс західної інтеграції. Після поразки Петра Порошенка на виборах президента він також був одним з найвідоміших публічних захисників і прихильників лідера «Європейської Солідарності». А ще Гончаренко активно використовував майданчик ПАРЄ і навіть очолив там комітет з питань міграції, біженців та переміщених осіб. Регулярна присутність у медійному просторі допомогла Гончаренкові перетворитися на одне з найбільш впізнаваних облич партії п’ятого президента. Але разом з тим є непрямі ознаки, які вказують на те, що Олексій Гончаренко розглядає варіанти власного політичного плавання. І політичне розлучення з Порошенком є лише питанням часу.

Ще до початку повномасштабної війни, 2021 року, відбулося відкриття першого «Гончаренко Центру». Зараз в Україні працює 41 установа такого типу. Офіційною метою цих структур є культурний та освітній розвиток усіх категорій громадян – від дітей до пенсіонерів. Фішкою центрів є безкоштовні курси англійської мови. Але там також викладають інші дисципліни, допомагають підготуватися до екзаменів та організовують освітньо-культурні заходи. Попри формально просвітницьку місію, потрібно бути вкрай наївним, щоб не розуміти: мережа таких центрів – це потужний інструмент впливу. І жоден політик, який має амбіції, не упустить нагоди конвертувати громадську діяльність у політичні бали. А ще такі центри потрібно фінансувати й утримувати. В інтернеті є інформація, що одним з їхніх спонсорів може бути український аграрний олігарх Олег Бахматюк, який фігурує в корупційному скандалі. Цікаво, чи Петро Олексійович у захваті від такої потужної громадської активності свого підопічного?

У квітні Гончаренко не голосував за продовження воєнного стану. Тоді його колеги по фракції спробували пояснити позицію однопартійця бажанням встановити чіткі терміни служби, а не небажанням проводити мобілізацію.

А вже у травні значного резонансу набуло скандальне звернення Гончаренка до Кабміну й Міноборони щодо розробки спеціальної форми для співробітників ТЦК. У ньому нардеп посилається на військовиків, які нарікають, що їх плутають з працівниками центрів комплектування. Зі слів Гончаренка, через це комбатанти стали соромитися носити піксель під час відпустки. Тож нардеп вирішив зіграти на протиставленні фронтовиків та працівників ТЦК і СП. Але без політики не обійшлося. В останньому реченні Гончаренко переклав усю відповідальність за те, що коїться, на «верховного комісара» Зеленського.

Від звернення однопартійця поспішили відмежуватися його колеги по фракції. Співголова фракції «Європейської Солідарності» в парламенті Ірина Геращенко заявила, що політична сила не ініціювала подібних ідей і дізналася про звернення Гончаренка з фейсбуку. Додатково вона дала зрозуміти: у партії не поділяють такої позиції і планують обговорити її на засіданні фракції. Проте сам Гончаренко згодом наголосив, що й надалі писатиме про проблеми ТЦК і не планує відмовлятися від власної ініціативи.

20 травня, у шосту річницю інавгурації Володимира Зеленського, Олексій Гончаренко випустив відеоролик, який поширив у провідних соцмережах. У ньому нардеп жорстко пройшовся по українському президенту й підсумкам його правління. Ролик зроблено у форматі нарізки з виступу Зеленського у Верховній Раді 20 травня 2019 року й апеляції до сучасних не зовсім втішних реалій. Поява такого відео, насиченого елементами популістської критики, – це типовий приклад жорсткої політичної боротьби за електорат. Але воно було б значно доречнішим, якби вийшло в розпал виборчої кампанії, а не під час війни. До речі, про «Європейську Солідарність» і свою політичну належність Гончаренко у відео не сказав нічого.

Те, що Олексій Гончаренко може готувати підґрунтя для запуску політпроєкту власного імені, опосередковано свідчить опитування КМІСу про рівень довіри до українських політиків, яке проводили на початку травня. Це дослідження цікаве з огляду на кілька моментів. У ньому не фігурує прізвище Залужного, що можна частково списати на те, що відставний генерал наразі не є політиком. Але найбільше увагу привертає внесення до списку провідних українських політиків Олексія Гончаренка, який за рівнем довіри навіть випередив свого партійного шефа Петра Порошенка і посів четверту сходинку в рейтингу. Нардепу довіряє 27% респондентів, що на 2% вище, ніж п'ятому президентові України. Проте Гончаренко має значно менший рівень недовіри, ніж лідер партії, – 41% проти 70%. Нарешті вкрай неординарно виглядає включення до соціологічного опитування відразу двох представників однієї політичної сили. Здається, хтось свідомо вирішив поміряти внутрішньопартійні рейтинги «Європейської Солідарності» і натякнути: у Петра Олексійовича є гідний конкурент, який вже переріс свого політичного боса.

Ми не можемо стверджувати на 100%, але є підстави вважати, що Олексій Гончаренко розмірковує над завершенням життєвого етапу членства в «Європейській Солідарності». І зараз чекає слушної нагоди покинути гніздо партії Петра Порошенка, у якому він пробув понад десять років, тож активно готує електоральну нішу для свого самостійного плавання. Приблизні контури його позиціонування уже зрозумілі. Але залишається загадкою, чи довірять виборці свою долю такому контроверсійному політику.