Далеко не всьо чотко

31 грудня 2024 року, саме напередодні Нового 2025 року, російські окупанти скинули вибухівку на маршрутку в Херсоні. Маршрутку було розбито, водій отримав вибухову травму і контузію, його шпиталізували. Речниця Херсонської ОВА заявила, що вдарили тоді, коли маршрутка підіймалася з вулиці ЛЕНІНА на вулицю СУВОРОВА. На світлині можна прочитати напис на розбитій маршрутці: «ДНЕПР. РЫНОК. ПЕДУНИВЕРСИТЕТ».

Пошкоджена маршрутка в Херсоні. Фото Херсонської ОВА

Шукатимемо тут якісь логічні зв’язки і щось домислюватимемо, чи краще не треба?.. Напевно, що не треба, бо все й так ясно…

Соцопитування років повномасштабного вторгнення показують такі райдужні цифри щодо використання української мови й визнання її рідною в Україні (за деякими опитуваннями навіть більше, аніж 80%), що аж радісно стає на душі. Утім, можемо припустити, що відповіді українців на ці запитання інтерв’юерів дорівнювали відповідям на запитання на кшталт: «Чи хочете ви жити довго, цікаво, красиво й заможно?» Звісно, що хочемо, але чи будемо, це вже інше питання.

Останнім часом, за словами нашого мовного омбудсмена Тараса Кременя, рельєфно випирає проблема мови в спілкуванні учнів у школі поза класом між собою і навіть з учителями. Історія ця дуже довга, а якщо дуже коротко, то це спілкування (звісно ж, окрім Заходу України) майже всюди ведеться не тою мовою, якою б нам хотілося, а зовсім протилежною. І це доволі сумна історія.

Мама з Києва жаліється: «На третій рік повномасштабної війни моя дитина – єдина українськомовна у класі київської приватної школи».

Пригадую, як один тато з того ж Києва запитав свого сина, хто в групі приватного дитсадка, окрім нього самого, спілкується українською. Син відповів: «Кен (японець) і Шота (грузин)». І це Київ, не Харків, не Одеса і не Запоріжжя. Ось реалії, а не парадні соціологічні цифри. І якщо в Києві ще може трапитися одна українськомовна дитина в групі садочка чи учень у школі на цілий клас, то вчителька з Харкова вже волає: «Усі мої учні російськомовні».

А один із найкращих вчителів України, лавреат премії Global Teacher Prize Ukraine Артур Пройдаков стверджує, що його учні останнім часом чомусь «стали більше говорити російською».

Тобто війна дала стимул до якогось поруху в бік їхньої мовної українізації, а згодом все стало на свої звичні місця. Явище доволі знайоме, бо в нашій історії ми вже неодноразово стикалися зі схожими «гойдалками»: під час здобуття Незалежності в кінці 1980-х – на початку 1990-х, під час Помаранчевої Революції 2004 року, під час Революції Гідності 2014 року, і нині – на четвертому році повномасштабної війни…

Загалом мовна тема така довжелезна й широчезна, що в невеликому тексті можна подати навмання лише якісь окремі найцікавіші штришки останнього часу. Ось, наприклад, є така реклама: «Мам, я в Азов». А ще на білборді помітив рекламу ювелірних виробів від LOVE YOU: «Мам, не хвилюйся, я в шапці». А в інстаграмі від цієї фірми цілий набір схожих гасел: «Мам, я вже їду, став чайник», «Мам, не хвилюйся буду до 00.00», «Мам, подзвоню, як приїду» і т. п. Наче нічого особливого, утім погляньмо трохи глибше.

Російська мова, на відміну від української й більшості слов’янських мов, не має кличного відмінка, за винятком одного єдиного слова – «Боже». Натомість там вигадали сурогат кличної форми шляхом обрубування слів, і цей сурогат, можна сказати, намертво прижився в українській мові, особливо серед молоді. У нашому радіо- і телепросторі та й на вулиці теж постійно чуєш цю дивовижну обрубану зросійщену звертальну форму жіночих імен, яка фактично робить їх чоловічими: Мар’ян’, Оксан’, Зорян’, Юль’, Ліль’, Тань’, Свєт’ і т. д. Ну, і зрозуміло схожі чоловічі форми: Міш’, Вась’, Пєть’, Коль’, Ром’ (Рібят’ ви чьо?) і т. д.

Українська мова лине потужною плавною звуковою рікою, російська натомість скаче: від непомірного розтягування голосних – до різко обрубаних звуків. Утім не будемо доводити, що українська мова милозвучна й співуча, а російська – орфоепічно потворна, бо це насправді не так, просто це українська мова, а це російська, і між ними величезна різниця.

Щодо «обрубування» звуків, то українці колись називали кацапів «недоговОри», цей вплив досі відчувається на Півночі України, для прикладу, президент Кучма, який походить з Чернігівщини, любить «обрубувати» деякі слова: українць’, Лазаренк’, Тимошенк’, Ющенк’. До речі, Чернігівщина була чи не єдиним регіоном України, де в минулому панувала мода на кацапські бороди.

Як бачимо, це «обрубування» у звертаннях до найближчих людей, зараз характерне фактично для всієї України. Замість українських сакральних «мамо», «тату», «бабо», повсюди, навіть в Галичині, чуємо звертання: «мам’», «тат’», «баб’». Президент Зеленський на День Матері звертається до своєї мами: «мамуль’». Ну що тут скажеш, слово гарне, та й «мам’» і «тат’» наче звучать напрочуд практично, якщо ці слова так залюбки прижилися навіть у Львові. Утім нагадаймо, що така форма звертання не хороша й не погана, просто вона орфоепічна калька з російської, ось і все…

І ще один мовний штришок. Якщо хтось вірить стереотипам, що Центр, Схід і Південь України більшою чи меншою мірою зросійщені, а Захід, зокрема Галичина – заповідник гарної української мови, то він явно помиляється. Для балансу єдності Сходу і Заходу – ось вам Захід, а саме Львів. Отож, якою мовою говорять нині на вулицях міста Лева.

Мама сварить двох своїх маленьких синочків пустунів: «Зара получите оба», тобто з трьох вимовлених слів – два слова російські. Нині легко моніторити вуличну лексику, бо люди часто використовують на вулиці мобільні телефони. Ось фрази, почуті на львівських вулицях:

• Та я все поняв
• Я все порішаю
• В неї получається
• Дуже жостко
• Він неправильно тормозив
• Він не подарок
• Вона робе все наоборот
• Та канєшно він не може
• Ти признав?
• Шо ти ржеш?
• А він на мене обіжається
• То були зажарені в клярі
• То похоже на нього
• Та ладно вже з тим
• Та карочє не буду
• Я піду переодінуся
• Вона його спортила
• Там куча всього є
• Чуть-чуть випили
• Сто раз казала
• Дай дитині шарік
• Там шось воняє
• Він тоже ззаді сидів
• Він грає в ігру на компі
• Цей красавчик обанкротився
• Я щось нажала і воно всьо зникло
• Та вона ужасна
• Вона мені надоїла
• Мені того не хватить
• Там всякі мєлочі
• І все остальне
• Та успокойся накінець

На жаль, «успокоїтися» не доводиться, бо майже третина слів, якими в побуті й надалі користуються… ні, не туристи чи переселенці зі Сходу, а українці галичани з діда-прадіда – слова російські або спотворені російські. І якщо «вона його спортила», то це явно не змусила займатися спортом, і якщо вона «надоїла», то точно не відро молока. Це стара як світ заяложена історія про питомо львівські і галицькі «форточки», «тряпки», «растворітєлі», «закріпітєлі», «отвйортки», «краску», «послідню» і «слідуючу» «остановку», «клубніку» «по сємдесят» і «по восємдесят» і т. п. Ще років із тридцять тому звернув увагу, що мова «українського П’ємонту» - Львова на 25-30% скацаплена, і, на жаль, по тридцяти роках у цьому плані майже нічого не змінилося. Діти нахапалися кацапізмів від батьків, та й новітній, добряче зросійщений молодіжний сленг української молоді з роками залишається майже незмінний, хоча й поповнюється новими словечками на кшталт «крінж», «сигма» чи «імба».

Нині напевно не дивно чути від дорослих лисих дядьків віку 45-50 слівця того молодіжного сленгу, який вони вживали у 1990-х роках, бо опанувати новоспечений підлітковий сленг їм не до снаги та й зовсім непотрібно. Адже в них є старий, перевірений часом Не чіпаючи канонічно сленгових слів на кшталт «кайф», «тьолка», «чувак», «жесть», «бомбезно», «круто», інші зросійщені форми слів і надалі у вжитку: «прівет», «кароче», «канєшно», «ладно», «тіпа», «рєзко», «любе», «вопше», «брєд», «потомушо», «возбухати», «пригати», «подарок», «сігарєта» (сигарета) і т. п. Так що тренд чоловіків середнього віку – залишатися «як комсомольці вічно молодими».

А загалом на львівських вулицях доволі рідко вдається почути якусь фразу без впливу кацапщини. Отож поки що з українською мовою в нас далеко не всьо чотко…